мабуть стомився, чи старію. хочеться покою
а доля, як мале дитятко, грається все мною
не знає де мене приткнути і куди подіти
я так стомився наодинці сам з собою жити
хвилина слабості, а вічність, як у битві
тільки Господь почує біль в моїй молитві
для інших кремінь, непробитна криця
і кров палка, густа, а не якась водиця
---------------------------------------------------
пробачте люди, сам собі не пробачаю
я сам цього хотів і далі в пошуках блукаю
тому що змушений але не раб – це мо́я доля
Господь мені суддя, моя коханка - воля
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246102
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.03.2011
автор: Volodymyr Viktor