Тому що різні ми з тобою,
Тому що я – трофей для тебе.
Сміється наді мною доля,
А я тихенько плачу з небом.
Мене хотів ти приручити,
Закрити в клітці золотій.
Та як в неволі буду жити?!
Невже байдуже? Ти постій.
Ні, я не буду експонатом
В музеї твоїх перемог.
Це ж смішно і уже занадто,
Ти лиш людина, а не Бог.
Так, я кохала і кохаю,
Та ти мені злетіть не дав.
Тому що я тепер все знаю,
Тому я йду. Оревуар!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246311
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2011
автор: Ірина Дубейко