Взяв лук та стріли якось я
Й пішов на полювання,
Весна відкрила чарівна
В садах сезон кохання.
Голубку бачу вже за мить
На дубі золотому,
Пір’їнки чистила вона,
Знімала з серця втому.
Стрілу на лук кладу хутчіш,
Націлююсь як треба,
А перемога вже моя
В думках зросла до неба.
Дзвенить, мов арфа, тятива,
Стріла у дуб влучає –
Голубка пір’ячко своє
Спокійно вичищає.
Стрілу на лук кладу я знов,
Націлююсь, стріляю
У стовбур дуба золотий –
Я знов і знов влучаю.
Голубка чистить хвостик свій,
Голівкою кружляє
І робить вигляд, що вона
Мене не помічає.
Поклав я лук в траву густу
На дуб високий лізу
Голубку іншу бачу я
Не ту, що бачив знизу.
– Ти поки з луку тут стріляв,
Так іноді буває,
Твою голубку інший взяв
І їй пісні співає.
Тож лук та стріли залиши
Амуру ти весною,
Голубку словом підкори
Чи піснею дзвінкою.
Коли відкриється душа
І пісня з серця лине
Всміхнеться дівчина сумна,
Засяють очі сині.
Не кине в берег грізний вал
Блакитне Чорне море,
А пісня ніжна й чарівна
Знімає з серця горе.
Співай поете, голос твій
До серця в пісні лине,
Всміхнеться дівчина сумна,
Засяють очі сині.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246314
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2011
автор: Ерох2