* * *
Я стою на межі невловимого,
Сині хмарки по небу пливуть,
Я іду по шляху єдиному,
Терни мій озоряють путь.
І повітря поволі виманить
Крихту щирості із грудей –
Тихий подих із серця вирветься,
Непомічений для людей.
Легкий трепет ледве відчутний
Моє тіло пронизує враз -
Це є час минуло-майбутній,
Він для нас, водночас не для нас…
Я стою на межі невловимого
Це, мабуть, лиш зі мною буває:
Я зовсім не знаю відповіді:
Кохаю чи… не кохаю?
18.10.06р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246436
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2011
автор: Єва