То так давно, немов у тім житті.
Пекли слова і літо, і... і люди...
Ти вчила аксіоми непрості.
І йшла не у майбутнє, а в нікуди.
І так боялась слабкості в ногах,
аби не підкосили ненароком...
То був лише початок, а не крах,
такий важкий. Тоді одна за рогом
стежок розбитих і чужих доріг
училась вперше жити проти волі.
Уперше на папір зрадливо ліг
твій розпач... або нерв кривавоголий...
То так давно... Але тремтять слова,
бо риторичні досі запитання...
Болить іще... Не дивно, бо жива...
Горить іще... Можливо, і розтане...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246522
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.03.2011
автор: Софія Кримовська