Я, певно, лиш збагачую життям
Ту гру, в якій найпевніше – піти,
І наше позаобрійне злиття,
Що й справді не позбавлене мети,
Можливе на порозі я і ти,
Ймовірне в переході в ти і я –
Два сонця у свічаді супротив...
Два світла в сході на круги своя...
Ти в гру ховаєш все, що принесу,
Збентежена, що раптом заживеш,–
Я потрапляю під твою косу,
Збираючи живе в полові решт.
І хай між нами більш немає меж –
Я виллю на поля усю ясу,–
Тобі зі мною боязко, а все ж
Майбутнє – на межі, де зріє суть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246819
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.03.2011
автор: Богдан Ант