Повільно, забираючи належне
На землю падає лютневий сніг.
Так не квапливо, ніжно, обережно,
Люд припорошує він з голови до ніг.
Білі перини землю накривають,
Мороз не дасть під неї їм втекти.
Люд тішиться, але водночас знає,
Весна прийде і порозвішує банти.
Останні дні морозних білих казок,
Останні дні лютневих прохолод,
Ночей із пробираючим екстазом
І небо повне заморожених думок…
Весняний подих перетворить сніг в потічки,
Прогріє все живе і неживе,
Пробудить у душі найкращі звички,
Все що померло,- неодмінно оживе!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247133
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 15.03.2011
автор: Майстер_слова)