І падали хмари на землю,
Творили густий туман,
І сльози торкались асфальту,
І знали – трави нема…
І натовп юрмився все більше,
Лишав на багнюці сліди,
І діти, немов намисто,
Розсипались на човні…
А човен поплив по стінах,
Скидаючи в прірву тінь,
І щось над очима грало,
Як справжня небесна синь.
Хтось нудив, а хтось сміявся,
Щоб в сутінках з'їсти пальці,
Хтось конем скакав-брикався,
Ходив у розірваній майці.
А раптом лиш стало пусто,
Боротися стало ні з ким,
Хвилину тому було густо
Й нікого немає нині.
Драбина висить з горища,
На ній відбивається сонце,
Ніхто не заплаче більше,
Ніхто не спитає про що це.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247372
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2011
автор: Фелем Ящірка