Я приймаю тебе на віру,
Бо інакше тебе немає.
Та у тому не знаю міри –
Вірогідно... бог її знає.
Ти мінлива у часозмінах,
Та водночас у місці стала.
Я б у серце твоє полинув,
Коли б ти його справді мала.
Тобто, віра моя кульгава.
Тож, і образ твій – штрих-пунктири.
Кожен гідний такої слави,
У яку за розміром вірить.
...В часі й просторі не кульгаю
Штрих-пунктирами більш нікуди:
Хай сьогодні тебе немає –
Певна річ, неодмінно будеш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247538
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2011
автор: Богдан Ант