Монолог маленької людини

Я  живий.  Хоча  не  народився...  
Чуєш  мамо,  чуєш,  ти  мене.  
Я  в  животику  твоїм  не  давно  посилився
І  безмірно    полюбив  тебе.  
Чую  серце  твоє  б'ється  знов  і  знов.
Чую  плачеш.  Ти  чомусь  сумна.  
Знаєш,  я  завжди  буду  з  тобою,  
Бо  я  сенс  твого  життя.  
...Далі  тиша,  довгі  коридори,  
Відчай,  страх  і  забуття.
Німий  крик,  як  пізнє  каяття:  
Не  вбивай  мене    життя  подарувавши,  
Бо  за  вбивство  прощення  нема!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247596
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2011
автор: Альбинка