А я розриватиму сутінків прірву і голос,
Ідемо по контурних картах моїх географій.
Я знову не спатиму, чуєш, я гратиму соло
І вголос читатиму сльози чужих епітафій.
Це наче молитися, тільки ніхто не почує,
Це ніби чекати, або навпаки - спізнитися,
Звикати і знати, що небо усе порахує,
Для чого ж іще йому вічно униз дивитися?
Нам грати без правил так звично, всі гальма зірвані
І бути собою набридло, побудем іншими
І душі із нас як листки із роману вирвані,
Ми тільки піщинки хоч часом здаємось більшими...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247637
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.03.2011
автор: Олександр Гриб