Висока скеля,
А очі вже внизу.
Думки пекельні.
Туди майже повзу.
Та вітер в спину
Штовхає і я лечу.
Мов птаха лину,
Але до низу мчу.
І скоро зовсім
Слідом залишусь.
До неба боса
В останнє шепочу.
Пробач за все,
Безмежність ти утішна.
Мене несеш
До спокою і тиші.
Пробач і знай,
Що смерті не боюся.
Я є зима.
Такою і лишуся.
Той, хто не любить
Мене якою є,
Я подарую шубу
І тіло все своє.
Беріть і роздирайте,
На дріб’язок, на бруд.
Топчіть і поїдайте.
Душі в ньому не буде.
Тіло – шкарлупка верхня.
І байдуже, що вмить
Ці заздрісники зверхні
Зможуть його спалить.
Душа ж на вічні роки
Залишиться для тих,
Хто зрозуміє боки
Моїх думок усіх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247671
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.03.2011
автор: Не Зірка