Вітер ледь торкався листя,
мрійливо йдучи по воді,
у небо синє він дивився.
Аж раптом вітер десь пропав:
він в темні води погрузився…
Можливо страх мене пройняв
бо несподіваність буття
малює те, що не бажав!
В душі мелькнуло каяття:
«товариш мій на дно упав».
Вода стояла мертвим шовком-
холодним, поглинаючим тепло;
і птаха музика замовкла,
все зникло — в морок понесло.
Один, неначе в стогі сіна голка.
Збираю камінці на хвилях-
піднявся він і дно перевернув.
Із повінню, зрівнявся в милях-
несе її, розпилює; що сили дув.
Збираю камінці на хвилях…
(Ivan Panasenko, 2011)
В моєму блозі:
http://moivirshi.com.ua/blog/216.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247897
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2011
автор: bergamot