Самотньо так і сумно плине час,
На вістря нанизавши, мов перлини,
Зненацька так загублені хвилини,
Що більше не повернуться до нас.
Ця недоречна швидкість у добі
Вертає сон, давно уже забутий.
Злилися в келих гіркої отрути
Мої світанки сіро-голубі..
Крізь голограму проминулих літ
Чомусь боюсь пройти й не зупинитись,
У просторі і часі розчинитись,
Мов риба, побиваючись об лід.
Синхронним кроком відбиваю ритм,
Із замкнутого кола вириваюсь.
Перетворить в програму намагаюсь
Давно мені відомий алгоритм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248012
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2011
автор: Тамара Шкіндер