Не спиню, не покличу,
залишу все на відкуп долі.
Зореносного серпня сивиною
вкрите чоло.
Із прив’ялих троянд пелюстки
облітають поволі.
Між минулим й майбутнім
лишилося літа тепло.
Через радість й печаль я іду,
не шукаючи броду,
Моя бистра ріка
не міняє свою крутизну.
І не вдруге - вдесяте,
заходжу в одну і ту ж воду.
Чому трапилось так,
то, мабуть, і сама не збагну.
Захлинаються грози
лісів праправічних луною,
цього літа востаннє
танцюючи свій падеграс.
Покриваючи землю
ряснющих дощів пеленою...
Та це дійство в природі
сьогодні уже не для нас.
Я прозора, мов тінь,
до небес простягаю руки
та у безвість лечу,
знов підхоплена вихором мрій.
Щастя сонячний промінь
і темінь одвічної муки
воєдино злилися
в написаних віршів сувій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248075
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2011
автор: Тамара Шкіндер