Не встигло сонце ще поміж дерев
пробитися. Ще ранок – сонцю впору,
а вже горлянку в гіллі птах дере,
і спів отой – угору... вгору... вгору...
Ще не прикрасили сережки віття вільх,
а вже підсніжники тонкі, як порух серця...
а вже дзвінкий пташиний водевіль...
вже очі у дівчат – немов озерця..
Цей березень... Ця дивна березінь...
Струмує сік невпинно і жагуче.
Припнуло сонце день на волосінь,
і він її, немов струну, озвучив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248251
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 19.03.2011
автор: Omega