Як спрагло пахне березень, як спрагло...
Його кохає осінь не дарма.
Вона його всім серцем ніжним прагне,
вона його у мріях обійма.
Як спрагло пахне березень вустами,
неначе він закоханий і сам.
Так первоцвітом пахне і листами,
що хтось комусь іще не написав...
Як трепетно... як чисто... як бентежно...
Зухвалість тут – хіба що для нікчем.
Для інших всіх - тутешніх, нетутешніх
відімкне березень весну дзвінким ключем.
І тільки осінь – берегом навпроти,
цю відстань їй здолати – і не мрій!
Такий споконвіків закон природи...
Уста шепочуть: милий мій... не мій...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248252
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 19.03.2011
автор: Omega