* * *
Чому завмер, мій дзвін, чому мовчиш?
Мовчу, бо говорити надоїло.
Але ж в середині напевно ти кричиш?
Відстань, яке до цього в тебе діло.
Ти прокричи, так легше, прокричи.
Що зміниться? Стіна не впаде з крику.
Можливо крик твій кинутий вночі,
Вдень зірве маски із земного лику.
Куди біжиш, мій кінь, куди біжиш?
Біжу кудись туди, там де біда.
Ти зупинись мій кінь, ти оглянись.
Не маю часу, бо біжать літа.
Тоді хоть вузда скинь, відкинь свій страх
Не можу, вузда в плечі в’їлись.
Ти сам собі придумуєш кнута
Ні, це життя останні тягне жили.
Та раптом крикнув дзвін, і кінь застиг.
Встав на диби і землю бив копитом,
І заіржав, якось несамовито.
Так заіржав, що навідь дзвін затих.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248378
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2011
автор: СИНЕВІР