Димить «Гламур». Її думки в полоні літа-
Зникають мляво з кожним подихом журби.
Сама. Став бавитись волоссям вітер,
Примруживши їй очі. Погляд в нікуди…
Промінням сонця на бокалі з-під вина
Виблискують останні каплі сподівання:
«Можливо він прийде, не залишуся сама.
Я вірю що мине… я вірю у кохання!».
Він не найде й вона це добре знає.
Його нема — він це вино, що допила.
Він — це журба, що душу розриває!
Вона зробила що змогла… Пішла.
В моему блозі:
http://moivirshi.com.ua/blog/love/48.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248383
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2011
автор: bergamot