Вітер пилом сипле в вікно –
Повно в очах і в роті.
Він мені радий все одно –
Світ норовливий навпроти.
Він, мов щеня, приймає за гру
Мій дратівливий гумор.
Я його ніжно за холку беру:
Досить і глуму, і суму.
Тикається у тепле й м’яке
Носом вогким і холодним.
Ти таке в мене, щеню, таке...
Тільки голодне й безродне.
Ось покришу тобі хліб в молоко –
Як тобі це причастя? –
Й разом віднині й назавжди, спокон
Нашого куцого щастя.
Якось повиведу з тебе бліх,
Ти мені рани залижеш.
Виростеш в мене знатнішим з усіх,
Навіть такий-от рижий.
І на могилі, друже, моїй
Скиглитимеш до скону.
Буде нам пухом тепло обійм –
Пильного вітру лоно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248458
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2011
автор: Богдан Ант