Ми прагнем затишку і миру,
Над головою - мрієм дах.
І згідно скромності своєї
Самі встановлюєм метраж.
Які ми різні в апетитах!
Хоч всім про рівність дуднимо…
Людська зрадлива, горда вдача
З цим вже покінчила давно.
Ми вийшли з темноти віків,
З часів поганських міфів і божків,
Де дикі орди по закону зграї,
Трощили все, що було на путі.
Був час, коли лякали Богом,
Навчали «правди» дикунів.
Самі ж у єзуїтській злобі (1Івана 3:15)
Готові знищити братів.
Ніхто не має переваги.
Для Бога рівні ми усі, (Дії 17:26)
Хто ж нас навчив створити резервати
Та інших мати за рабів?
Напевне вся проблема в тому,
Що Правди ми не досягли.
Традиціями підмінили Слово (Матв.15: 3,9)
Свої закони завели.
Ми не кривили всі дороги,
Заслуга в цьому прабатьків.
Проте, ми маєм власний розум,
Хіба його хто засліпив…( 2Кор.4:4)
Хто нині ми, які засади,
Окрім кордонів, мов тини кошар,
Де глитаї на рідній мові
Визискують німий товар.
Байки нахабних посіпак
Про перспективи і про мрії
До отупіння довели людей.
До кожного чиновника вже алергія.
Та наше визволення близько,
Бо сцена світу не стоїть (1 Кор. 7:3)
Потворні царства і держави (1 Кор. 15:24)
Навіки зникнуть, мов дочасний сніг.
Написано: «творю все нове» (Матв.4:4)
Нова земля і небо, теж нове (Об.21:5; 7:9 )
То будуть люди, що відкинули лукавство
І уряд, що злодіїв всіх змете.
І лиш тоді, нарешті, зрозумієм,
Що вся планета – наш чудовий дім,
А кожен рівний і достойний,
І Бог з людьми перебуває в нім. (Об.21:3).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248575
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.03.2011
автор: А.Б.В.Гість