Він йшов не бачачи дороги.
Йому було усе одно, як там дружина, діти...
Вона не спала біль ховаючи у сльозах,
Не знала де їй подітись
І сльози, лелись по подужках.
Вона чекала, його полоненого алкоголем,
Вона була на самоті із власним горем.
Він прийшов п'яний, злий,
Давно для неї вже чужий.
Немає більш ніяких почуттів -
Є тільки біль і декілька синців...
Вона не знає, що робити,
Хоча не сила в цьому пеклі жити.
Мов та рабиня: не всилах ні ховатись, ні кричати
Вона буде терпіти і мовчати...
А скільки вас: сотні, мільйони?
В путах вічних, в алкогольному полоні
Невзмозі вирватись з кайданів,
З п'янкого алкогольного обману...
ПОДУМАЙ перед тим, як вип'єш чарку " за любов"
Межа досить тонка, оступишся - потрапиш у полон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248694
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.03.2011
автор: Альбинка