Відверто кажучи нема вже що й сказати
На перше листя віття чатує у вікні
Пускає сік спориш під крилами прим’ятий
Я на сирій землі немовби уві сні
І знаєш він мені миліший з кожним ранком
Розчинний напій барв
калюж ігристий блиск
В незмовну даль зове реальність-самозванка
Буди мене буди!
Зберусь
таки
колись
Верхів’я слів моїх! Прийми останнє слово
У дольній світ скорбот і горню височінь
Благословенний я із вдячністю готовий
Зніміти уві сні - найкраща смерть.
Амінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248695
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.03.2011
автор: Богдан Ант