Нічне небо плаче зірками,
І діти - коли не має уже батьків.
Сумно без тата стає і без мами,
Я сльози збираю з усіх своїх снів.
І знову дивлюся назад у минуле,
В обличчя красиві їх і молоді;
На небі вони і про мене забули,
У пам’яті тільки лишились мені.
А час неминучий - остання дорога,
Я йду і з собою усе забираю,
Всі спогади свої, принесу їх до Бога…
Останні. На землі вже не пам’ятають.
21.03.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248769
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.03.2011
автор: КРІПАКОС