Пробач, що догоріла
квітом маку влітку,
Що не змогла пробачити собі.
Була тоді я щастя твого свідком,
А потонула у самотності й журбі
І колосом, мов жито, збагатила ниви
твого життя,
Там, де мене нема.
Пішла за обрій тим туманом синьо-сивим,
між забуття
У час, коли навік сама.
Пробач, вже догораю обрієм вечірнім
Відходить біль мій краєм світу.
Не буде небо вже твоє безхмарно-синім.
Не буде... Але я б хотіла жити...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248844
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2011
автор: Шабо