В шаленнім натиску печалі
Надії вогник мій погас,
І я бомжем став на вокзалі,
Коли осиротів без Вас.
Я не голив щетину болю,
І одяг почуттів не прав,
В пакетик чорний свою долю
На невідомий строк поклав.
Все ,тиняючись по перону,
Сукав мотузку я із дум,
Щоби на ній ,зазнавши скону,
Вже не воскрес мій вічний сум.
Та раз крізь паморозь туманну
Прибився потяг в пізній час,
З вагону вийшли пан і панна,
І вдав я , що не знаю Вас
Дивився вслід я Вашим крокам,
Та билось серце без ниття,-
Помандрувало в різні боки
І Ваше ,і моє життя.
Для чого смуток із печаллю
Збираю я на смітнику,
Коли за голубою даллю
Зустріну може й не таку.
Невдовзі потяг прибуває,
Покину клятий цей вокзал,
Помчу туди, де хтось шукає
Так як і я собі причал.
2009р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249554
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.03.2011
автор: Рідний