Голод
Забрали все до крихти…
Без надії
У стелю дивляться голодні очі.
Безсилля мучить.
Нудить.
Важко встати води напитись.
Мовчання -
Крик душі заглушений байдужістю.
Чужої віри символи,
І сповнені жорстокістю
Несвідомі, пустопорожні голови.
Собі би вижити…
Як холодно.
Цей присмак гнилі в роті.
Як б’ють у голову
Зі стріхи падаючі краплі…
Весна прийшла.
І ніде дітись,
Хіба як вмерти.
Їх поскладають штабелями
В глибокі колективні ями -
Сім’ями.
Їх закопають
У домовину України -
Мільйонами.
Іх викинуть із пам’яті,
Із вічності,
Щоб не згадали правнуки,
Що вижили.
Прийдуть чужі - із зорями
І познущаються над правом їх,
Над їх законами.
Вздовж
Колючого дроту на тік
По висівки.
Очі впалі
Неначе висохлі,
Губи спухлі до крові -
Лускані .
Помираю…
Як жити хочеться.
Від знесилля
На землю падаю.
Дощ весняний
На скроні крапає…
Моє тіло
Опухло з голоду,
І мені
Так нестерпно
Холодно.
Проклинаю тебе -
Іроде.
Як довго ще
Мовчатиме земля прокльонами
І не стогнатиме в ефір
людськими долями.
Невігласам - катам століття
Ніхто не скаже правди
І не плюне в вічі.
Лишень кричатимуть в віки
Хрести похилені:
По цвинтарях і пагорбах, і селами…
Хоч прийде час,
І заговорять кривджені,
І помсту зчинять діти не народжені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249905
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 27.03.2011
автор: schasnyi