Мені наснився дивний сон,
як відьма плаче у вогні,
бо відцуралась від ікон,
бо бу́ли темні її дні.
Вона кричить: та що ж, ви люди?
Я ж рятувала завжди вас!
Лиш не молилась як ви всюди,
та оступилась лише раз...!
Я злого лиха не робила!
Дітей я ваших лікувала!
та ли́́́ше раз приворожила,
бо я самотня дуже стала!
Приворожила на кохання,
приворожила назавди...
за це я маю покарання?
за це горітиму в вогні?
Та як без нього жити мала?
кохала сердцем всім його...
я через нього сла́бка стала...
і відцуралась від всього!
З народження свого я відьма!
Та що я маю з цього мати?
відлупцювали мене плітьми...
Теперь в вогні мені згорати?
Так! Я його приворожила!
нажаль в останні мої дні...
Все це вона їм говорила,
та все ж згоріла у вогні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249962
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 27.03.2011
автор: Nomy