Дорога, кажуть, в генія - терниста.
Отож вона тяжка і в модерніста.
Мій вірш не всякий може зрозуміти,
Він недоступний навіть ерудиту.
На кожне слово тра до біса часу,
Скумекать щоб, а я жену Пегаса
І мрію, проявивши героїчність,
Таке утнуть, щоб розбирали вічність...
...І про його кохання
На спину лягаю і падаю ниць.
Моя голова - повна дурниць.
Здається кохаю, здається тебе
І думка строфу за строфою гребе.
Я вже у поезії першістю пахну.
І членом вже став, й геніальністю гахну
Усякого, в кого вже є окуляри,
І хто в геніальній поезії шпарить!
Я рвуся до твого чудового тіла,
Бажаю, щоб генія ти захотіла.
А ти, проклятуща, послала до псів
Поета народів усіх і часів.
Зобидила генія, майже убила,
Словами хвицнула, мов задом кобила,
Що мов є десь люди, причавлені Богом,
А є, що прибиті мішком із-за рогу...
Тож спокою думка мені не дає:
Прибитим я є, чи причавленим є?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250129
Рубрика:
дата надходження 28.03.2011
автор: Терен