Сонце... Трава... Чисте небо... Свіже повітря, що чимраз наповняє всю тебе... Свобода! Така незбагненна і недосяжна! Яку ти так довго чекала, шукала і про яку мріяла щосекунди... Ти лежиш на траві і дивишся на небо – чисте, голубе, рідне і таке для тебе водночас загадкове. Воно манить своєю блакиттю і пробуджує усі світлі почуття, бажання стати кращою, збагатити свій духовний світ, поки не пізно, поки я живу; зробити якнайбільше чогось корисного, доброго, щоб змінити хоч трішечки цей світ.
Твоїх очей торкаються теплі та ніжні промінчики сонця і від цього стає так спокійно, як ніколи... Зникають усі думки – неважливо, погані чи хороші; ти просто живеш цією миттю і насолоджуєшся нею. Тебе немов огортає якась невидима енергія, яка здатна творити чудеса.
Легенький вітерець ніжить твоє волосся і виникає чомусь дивне відчуття вмить зірватися і бігти. Бігти десь там – у небокрай, вслід за недосяжним вітром, щоб бути в гармонії з ним, стати такою ж, як і він – вільною, сміливою, непередбачуваною, тією, для якої поняття «недосяжність» не існує. Підкоряти все нові вершини і не боятися змін. Саме це і є свободою, без якої не варто жити.
...Тиша...яку обриває дзвін будильника. Ти розплющуєш очі, яких торкаються ніжні промінчики сонця, але вже із вікна. Замість неба над тобою стеля, а вітер колихає дерева за вікном. Замість трави – тепле, м'якеньке ліжко... «Невже це був сон?» - перше, про що ти подумаєш. «Насниться ж таке!». Але все було настільки правдиво і природно. Шкода все ж... Проте цей сон у весняну ніч дуже змінив мене і немов відкрив друге життя. Адже я вже не боюся змін, які на мене чекають, не боюсь ризикувати, відстоювати свою думку, не боюся бути собою і бути просто вільною, як той вітер із сну. Я ніколи не опускатиму рук, а буду просто йти вперед, підкоряти нові вершини, долаючи всі перешкоди, бо живу лише раз... Допоки ще живу... А ще – я зрозуміла, як же хочу літа!!! А Ви? Ну нічого, залишилося ще трішечки!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250384
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 29.03.2011
автор: Маріанна Smile