Колись наснився мені сон.
Де я потрапив в дивний світ.
В я кому чистий був озон.
І взагалі не було бід.
Де люди щирі й добрі всі.
Й нема ніде зовсім образ.
Де незабруднені ліси.
Ніхто там не обмежить вас.
Не знають там ні про брехню.
Й про всякий інший кримінал.
І символ вічного вогню.
Горить і радує загал.
Допомагають одні іншим.
І привітаються завжди.
Для них це все буденна дійсність.
Завжди подасть хтось вам води.
Вони не черстві, не буденні.
А завжди радісні й смішні.
Приймають щиро сьогодення.
І не ховаються в тіні.
А ще там не псують природу.
Живуть там люди, мов святі.
Нема в них вибриків погоди.
Стосунки з нею золоті.
На жаль на ранок я проснувся.
І повернувся в сірий світ.
У нього знову окунувся.
І припинився мій політ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250424
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.03.2011
автор: Прибулець