Вітер гладить жито,
Божою рукою.
Скільки ще прожито,
Буде нам з тобою?
Золоте колосся,
Квіточки рожеві,
Хай би все збулося,
Як вітер шепче ниві.
Довіряю вітру,
Як своїй коханій,
Моя любов не хитра:
Для їх лиш буть жаданий.
Гладжу я волосся,
Й губи пещу милій,
Як потішав колосся,
Вітер швидкокрилий.
Я навчивсь у вітру,
До межі любити,
Він сльозини витре,
І нас научить жити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250732
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.03.2011
автор: Межа реальності