Перед очима дід стоїть старезний
В косоворотці, чорнім сюртуку,
В охлялий рот немов у бездну
Крихтини хліба кида нашвидку.
Він їх збирав в долоню трепетливу
Немов піщини щиро - золоті,
Схиливши голову, як вічність сиву
Над найціннішим, що було житті.
Юнак ногою копнув пів - хлібини, -
Орієнтири цінностей не там.
Ось маєте перед собою дві людини
І хто із них прийшовсь до серця вам?
Роки мокають пензлика у срібне.
Я ще не дід, та вже і не юнак
Мені пошана крихті хліба – рідна,
Під ноги взяти – не збагну ніяк.
02.04.11.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251274
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.04.2011
автор: Рідний