Пройшов пустелею один.
Один дійшов до краю.
Він сам мільйони ті годин
Від спеки помирає.
Пісок скрипить вже на зубах,
Пошерхли спраглі губи,
А в нього завжди у думках
Той стимул йому любий.
Ось він дійшов. Не впав,
Хоч і втомився сильно.
Руками жменю він набрав
Води тої живильної.
Умив лице, розплющив очі,
На повний зріст піднявся...
Такі думки його щоночі.
Аж ось він вже добрався.
Добрався до мети,
Не впав, не зупинився,
Усі здолав мости,
Нічому не скорився.
Мета була. Він нею жив.
І щосекунди сподівався.
Ішов і повз, і ніби плив.
Він повз, але не здався.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251466
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.04.2011
автор: Не Зірка