Ти всім учора була ще для мене,
Й сьогодні також ти для мене - все,
В мені ти завжди будиш те шалене,
Котре мене під небеса несе.
З тобою лиш відчув, що варто жити,
Бо часто не для себе живемо.
Ми треба тим, що хочуть нас любити,
Їм частку свого серця даємо.
Ту частку я тобі віддав й не можна
Забрати вже тепер її назад.
Бо лишиться моя душа порожня,
Неначе без дерев фруктовий сад.
Без тебе вже не можу існувати,
Бо душу я свою тобі віддав.
Тебе поклявся я не відпускати,
Бо лиш тебе по-справжньому кохав.
Як важко мені було - пам'ятаєш?
Змиритися з жорстокістю людей.
Можливо, навіть ТИ не уявляєш,
Як палить сміх ненависних очей.
Як важко відчувати, що самотність
Перетворилась в спосіб вже життя.
Душі та монотонна одинокість,
Котра кида людину в небуття.
Як важко мені було не зважати
На підлість, на підступність і на зло,
Котрі життю почали заважати,
Їм треба було ще життя мого.
Я був готовий їм його віддати,
Але тоді з'явилась в мене ти.
Мене навчила ти тоді прощати,
Й себе в новому стані віднайти.
Я, мабуть, був тоді самим собою,
Проблема була в мене лиш одна
Таким я бути міг лише з тобою.
Тоді з'являлась в мене глибина.
Я більше був в тобі, ніж в свому тілі,
Душа вже не належала мені.
Лиш образи ті невиразні й сірі.
Чи сам я можу жити? Мабуть, ні...
Тобі про це сказав я й сподівався,
Що зрозумієш правильно мене.
Здавалося, від думки врятувався,
І що неспокій на душі мине.
Та що сказала ти, моя єдина?
Рабом не можеш бути почуття
Й що ти всього лише проста людина,
Що хоче відчувати це життя.
Мене ти від суспільства врятувала,
Тобі я вірив більше, ніж собі.
Тепер же ти сама тією стала,
Котра живе... Та я люблю, повір
Тебе одну, що витягла з безодні
І знов мене туди перевела,
Туди, де ночі темні і холодні.
Але повір, нема на тебе зла.
Та я втомився вже когось втрачати,
Я захворів, і перш ніж відійти
У інший світ, хотів тобі сказати -
Прости мені за все, за все прости.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252076
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.04.2011
автор: chepacabra