Кажуть, скучно жити з ідеалами? А чи хтось колись їх взагалі бачив? Чи зустрічався з такими людьми? Мабуть ні, бо якби існували б ідеали на землі, то всесвіт перевернувся з ніг на голову і всюди б панував лише рай – один загальний парадайз… а це дійсно скучно.
Усе набридає з часом, стає дратівливим. Навіть кожен ранок кава у постіль в решті-решт може набриднути, бо крихти від печива до кави колють тіло, а спина болить від положення у ліжку, коли її п’єш, таку «бажану» каву...
І троянди кожного дня також можуть стати огидним, адже будь-який цвіт – є алергеном. І часте спілкування і співіснування цвіту поряд може врешті-решт викликати алергію…
І параметри 90-60-90 рано чи пізно набриднуть, коли у положенні в сексі кості будуть тиснути до болю (знаю це по собі – був худющий хлопець, саме місіонерська поза причиняла біль – кості терлися :) ).
Не хочеться бути ідеалом для когось, ні, хочеться бути потрібною. Не хочеться бути стрункою фурією, хочеться бути коханою. Не хочеться кожного дня каву у постіль, хочеться елементарної уваги. Але квіток… хочеться найбільше… конвалій і бузку… саме у той час, коли яблуні цвітуть. Моя мрія з 13 років. «Когда яблони расцветут, я приду к тебе с цветами…»
Надія завжди помирає останньою, і я все таки надіюся, що колись моя малесенька мрія здійсниться. Мені подарують мої улюблені квіти саме в ту пору, коли цвістимуть яблуні…
Поділіться зі мною своєю мрією. Давайте мріяти разом. Бо скучно жити саме тоді, коли нема мрії…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252204
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2011
автор: Троянда Пустелі