Мелодія невпевнено звучала
Мов пташеня, що рушило в політ.
Приваблювали ніжні звуки
Правдивих, щирих почуттів
Щось прилучалось до гармонії і змісту,
То невловиме, рідне і своє.
Як чисте джерело збережене в природі
Струмить, хвилює, життєдайно бۥє.
Хотілось доторкнутися до нього
До чистого, простого без прикрас.
І боязко нарушити цей спокій,
Щоб звук тремтливий часом не погас.
І раптом все на диво зрозуміле,
Мелодія надривна і тужна –
Музика був сліпий від роду,
Він світ інакше відчував.
Чи я йому зумію пояснити
Про різнобарвний і чудовий світ,
Про задум і гармонію в природі,
Про вічність подаровану для всіх.
Він тішиться життям як вміє,
Не ставить зайвих нащо і чому,
Чи він захоче вірити в майбутнє,
Де не буде ні смерті ні жалю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252212
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2011
автор: А.Б.В.Гість