Дивлюсь в твої зрадливі очі
Й сама не знаю, що я хочу.
А може слід кого спитати,
Чи варто знов тебе прощати?
Питаю у старого дуба:
І чую: ― Нащо цей приблуда?
Звертаюсь я до ясеня:
―Жени ти цього красеня.
Підходжу до тонкої сливи:
― І з ним не будеш ти щаслива.
На липу кидаю я зір:
Шепоче: ― Ні, не вір, не вір.
Я повертаюсь до тополі:
― Не псуй сама своєї долі.
Схиляюсь низько до вербички:
― Забудь, то горе невеличке.
Спитаю також у озерця:
Дзюркоче: ― Викинь його з серця.
Вже й граба голос гучний чути:
― Забути. Назавжди забути.
Звернуся ще до вітровію:
― Прости, ― і матимеш надію.
І листя під ногами шелестить:
― Прости, прости, прости...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252279
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2011
автор: Galina Udovychenko