сила виру в заваренім чаю
на орбіту виводить заварку
що сідає на дно
наче зір і планет вагота
я сиджу над горням
як всевишній над створеним світом
випиваю свій роздум ковтками
смачного чайку з шрі -ланки
майя випили з чаш пізнання
до двох тисяч дванадцяти років
і розтовкся горщок
до фатальних мов гріх пірамід
хто череп’я збере
припасує докупи уламки
і надію віллє посолоджену вірою душ
християнство зорить
понад вангами глобами майя
розкладає вогонь
аби випекти глеки нові
не жахаюсь кінця
всі бо люди приходять до нього
та боюся аби мою суть
чашник божий повз посуд новий
не пролив у провалля слизьке
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252319
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2011
автор: Рідний