*****

Кохання  –  сплетена  тканина,
Така  ніжна,  наче  мала  дитина.
Кохання  –  все  що  є  найкраще,
Проте  стає  все  важче  й  важче.  
І  хто  придумав  жіночу  ласку?
В  її  обіймах  я  попадаю  в  казку.
Так,  і  це  кохання,
В  обіймах  –  мовчання.
Як  кристалічно-білий  сніг,
Кохання  падає  до  ніг.
Нестримно  хрумкотить,  лякає,
Під  ноги  стелиться,  лягає.
Та  коли  нагнешся  і  піймати  хочеш,
Все  тане,  і  ти  тільки  руки  намочиш.
Я  зустрів  одну  безмежну  радість  в  цьому  житті,
І  чомусь  поринув  і  вічному  нитті.
Я  вважав  та  й  вважаю,  що  не  гідний  для  серця  її,
Не  вірю  в  себе,  закопую  почуття  свої.
Я  знаю,  що  це  кохання,
Що  це  лише  мої  бажання.
Та  що  з  того,  якщо  це  не  доля,
І  це  не  моя  навіть  така  воля.
Кохання  –  білий  сніг,  що  падає  до  долу,
Інколи,  навіть,    лікує  душу  кволу.  
Та  все  ж,  буває  таким  зрадливим,
А  я  буваю  таким  мрійливим.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252380
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2011
автор: ХайВей