Ми безпілотний корабель,
І це все схоже на прокляття,
З чужих дудок чужих пісень,
О скільки чув мій брате?!
І сцена хоч не раз тріщить,
І ноги вже не гожі,
Та карусель цю зупинить,
Ніхто чомусь не може.
Усі по-норах, по-хатах,
Кожному любо скраю,
А те що ненька пропада,
То певно Бог карає…
За те що брату брат – мов кат,
Історію забули,
Закрили очі на невдах,
Які в ті дудки дули.
І кожен хвацько би тіка,
До Заходу чи Сходу,
Бо то ж така важка біда,
Служить свому народу…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252480
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.04.2011
автор: МалайЧик