Зорі згрібаю руками
Освічувати снам дорогу,
Снодійним краплям на склі
Прокладати тунелі
В суцільній скляній товщі
Пітьми.
Барабанщики крокують попереду
Не в ногу, не в такт, не в ритм
З моїми думками.
А просто так…
Барабанщики крокують невтомно,
Наступають на аркуші ночі,
На зупинки трамвайні бездомні,
На світло у вікнах,
На долоні…
Просуваю тремтячі руки назовні
В кухлик білий просити звуків,
Позичати дрібку озону,
Щоб поїти свої веснянки
Аби множились…
Барабанні палички зламано об безсоння,
Підставляю обличчя під пальці нічні,
І лягаю у ложе тиші,
Ловити стікаючу мить
Дощів…
До тиші сім кроків магістраллю весни…
Останній зойк неба замовк
Сповитий моїм поцілунком.
Заколисаний гамаками доріг
Мрію малює…
Барабанщики втомлені дихають паром,
Вірних собі філіжаночок кави,
Яблучних штруделів із цукерні…
І посміхаються…
09.04.2011р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252605
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 09.04.2011
автор: gala.vita