І серед тисяч тупих фраз,
Серед безлічі сказаних слів,
Знайду я лиш влово: Пробач,
Як крила палких почуттів.
Знаходячись в вирі світил,
Ми молимось тихо Отцю
І серед безлічі мрій,
Я тільки щастя прошу...
Чому ми мріємо про вічність?
Навіщо запахло весною?
Чому неподумавши кличем
Й говорим: навіки з тобою?!
А потім питаєм: за що?
Чому це нас доля карає?
Вона відбирає усе,
Коли ми цього не чекаєм.
В цю мить може варто згадати
Не про вічність, а цінність життя,
На колінах невимовно благати
Про прощення в Святого Отця!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252924
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.04.2011
автор: wona