Чи то вже люди подуріли,
Чи то тепер такі роки,
Де пшениці й жита родили,
Тепер зустрінеш смітники.
І край дороги, і на луках,
На кладовищах, у гаях –
Та не усохнуть людям руки ,
Та не бере їх божий страх,
Це ж гріх великий - чи забули ,
Що ми нащадкам донесем ?
Я хочу, щоб мене почули
Не можна жити одним днем.
Не можна жити лиш для себе,
Щоб все тобі, а іншим щоб
Ні сонця ясного, ні неба -
Хай кінець світу, хай потоп.
Можливо , так воно і буде.
Впаде на землю божий гнів.
Якщо думки не звільнять люди,
Й серця свої від смітників.
Нехай живе земля віками
І за добро віддячить нам
Хлібами, квітами садами
Красою вічною – життям.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253285
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.04.2011
автор: євген уткін