Для чого, пам’яте, мене
Вертаєш в призабуті далі,
Де вже не сіє і не жне
Моя рука квітки зів’ялі.
Там листя жовте на моріг
Спадає в трепетній печалі
І в доли щастя сипле сніг
На наші весни відбуялі.
І не струмує джерело
При швидкоплинній магістралі
Де нам так радісно було,
Де нам не стрітись у фіналі.
Одна лиш зіронька згори
Тремтяче зрить в чуття тривалі
І тішить всякої пори
Мене, хоч ти все далі й далі.
12/04/11
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253387
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.04.2011
автор: Рідний