ти грався з попелом давно погаслого вулкана,
хіба не знав,що й сплячі прокидаються?
Моя колись скалічена,і вже зі шрамом рана
Стогнала:"воно знову повертається"
як і колись..метелики у грудях били ребра,
мов вперше захлиналася хворобою, хоча
знала кінець і без поради неба, бо доля-зебра -
повторно-неповторне біло-чорне марево в очах.
Повторяться і сни,і миті,а може де жа вю,
і світлі дні,і темні ночі, але тіж самі очі
не з'явиться на біс,ти не жалів,я - без жалю.
люблю і не люблю щодня, щоночі.
09.04.2011́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253509
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.04.2011
автор: Musai