Нібито і не було війни
І мальви під хатою розцвіли
Й зазеленілось поле у гаю,
Та хтось залишився навіки у бою.
Навіщо ті квіти розцвіли,
Якщо нема для кого.
Навіщо ті сини росли
І спробували зла гіркого.
Не чути співу солов’їв,
Не чути шелесту гаїв.
Нема! Нічого вже нема
Забрала смерть голодна. То війна!
Розбивали кулі небо
І збирались вітри буйні'
За що, Україно, вмирали? За тебе!
Бо немає життя на війні.
Горіли села,
Люди вмирали,
За що боролись?
Та все втрачали!
Війна не спокій,
Не мир війна,
Війна допоки,
Доти й життя нема.
І пам’ятатимуть чудово
Ті роки страшні,
Де люди горіли в пекельнім вогні,
І знатимуть довго, спокою незна,
Те страшнеє слово,
Той біль, той крик: «війна!»
2007р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253635
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2011
автор: Litera