Про національне та загальнолюдське
У процесі розвитку самосвідомості людства у сьогоденні можна побачити, зокрема, дві тенденції.
Перша містить ідею про те, що у світі спостерігається процес денаціоналізації людства; що національна культура втрачає своє значення і набуває сили загальнолюдська, світова культура (що стосуєтьстя України, то українська мова і „шароварна” культура, начебто, не є перспективними); що людство у своєму еволюційному розвитку спрямовується до користування кількома найбільш демографічно поширеними мовами, що домінують у світовому інформаційному просторі.
Інша тенденція визначається у тому, що загальнолюдська культура має складатися з барвистої мозаїки національних культур. Різноманітність – це життя; одноманітність – смерть.
Яка з наведених тенденцій більш раціональна?
Розгляньмо, як бачать поставлену тут проблему про співвідношення національного та загальнолюдського видатні російські мислителі.
Подивимось, як висвітлює поставлену тут проблему всесвітньовідомий російський філософ Н.А. Бердяєв. Звернімося до його твору „Судьба России”, М., Мысль, 1990.
Цитати з твору.
« Национальность есть индивидуально бытие, вне которого невозможно существование человечества…»
„К космической вселенской жизни человек приобщается через жизнь национальную. Космополитизм есть уродливое и неосуществимое выражение мечты об едином, братском и совершенном человечестве, подмена конкретно-живого человечества отвлеченной утопией. Кто не любит своего народа и кому не мил конкретный образ его, тот не может любить и человечество, тому не мил и конкретный образ человечества…” (с. 85)
„Национальный человек – больше, а не меньше чем просто человек, в нем есть родовые черты человека вообще и ещё есть черты индивидуально-национальные. Можно желать братства и единения русских, французов, англичан, немцев и всех народов земли, но нельзя желать, чтобы с лица земли исчезли выражения национальных ликов, национальных духовных типов и культур”. (с. 85)
„Культура никогда не была и никогда не будет отвлеченно-человеческой, она всегда конкретно-человеческая, т.е. национальная, индивидуально-народная и лишь в таком своем качестве восходящая до общечеловечности…”
„Общечеловеческое значение имеют именно вершины национального творчества”.
„Национальность есть положительное обогащение бытия, и за неё должно бороться, как за ценность. Национальное единство глубже единства классов, партий… Каждый народ борется за свою культуру и за высшую жизнь в атмосфере национальной круговой поруки. И великий самообман – желать творить помимо национальности”.
„Есть только один исторический путь к достижению высшей всечеловечности, к единству человечества – путь национального роста и развития, национального творчества. Всечеловечество раскрывает себя лишь под видами национальностей. Денационализация, проникнутая идеей интернациональной Европы, интернациональной цивилизации, интернационального человечества, есть чистейшая пустота, небытие. Ни один народ не может развиваться вбок, в сторону, врастать в чужой путь и чужой рост… Творческий национальный путь и есть путь к всечеловечеству, есть раскрытие всечеловечества в моей национальности, как она раскрывается во всякой национальности”. (с. 88)
„И поистине всякая денационализация отделяет нас от всечеловечества… Творческое утверждение национальности и есть утверждение человечества. Национальность и человечество – одно”.
Тут ми ознайомились з деякими поглядами на місце національного і загальнолюдського російського філософа Н.А. Бердяєва (1874-1948).
Подивимось, як бачить цю проблему велика росіянка О.І. Реріх. У творі „Надземное” говориться таке:
„...любовь к человечеству не исключает любви к родине. Можно встретить заблуждение, что отдельный народ тонет в понятии человечества. Некоторые воображают, что такое толкование будет знаком широкого мышления…
Нельзя думать, что особая любовь к родине будет чувством узким и несовершенным. Можно знать несовершенство дел на родине, но, тем не менее, устремление к ней не уменьшится…”
„…Граждане, служите родине и знайте, что вы пришли сюда выполнить великий долг”.
Великий російський науковець, художник, мислитель Н.К. Реріх у статті „Звучание народов” (Гімалаї, 1933 р.) пише: „Давно сказано, что душа народов звучит не только в самих словах, но именно в звуках. Это и есть то подлинное звучание, которое выражает сущность, ибо каждый звук есть и цвет, есть и вся эссенция Бытия. Сравнительная фонетика наречий даст прекрасное зеркало души народов”.
„Упоминая нацию, мы должны безбоязненно определить, что есть национализм. Если это какое-то понятие, связанное с человеконенавистничеством, то оно будет попросту вредно и должно подлежать уничтожению, как и всякая ненависть, злоба, самость и невежество. Но в понятии национализма есть такие ценные основы, что, поняв его в чистейшем звучании народов, в их высшем проявлении, мы увидим ещё один фактор прогресса”.
„Цивилизация предъявит свои требования. Но она в своей механической условности никогда не поймёт, что есть истинный национализм, что есть характерное звучание народа, полное творческих возможностей… Ценности национализма нужно синтезировать, для сокровищ творчества нужна оправа и понимание”.
Тут варто зауважити, що з чиєїсь нелегкої руки пішов гуляти Україною термін „шароварщина”. Помисливі, слабодухі люди легко підхопили це „поняття” і стали соромитися, сахатися свого, самобутнього, корінного. А от увесь цивілізований світ шанобливо ставиться до своєї минувшини. Англійський принц Чарльз, наприклад, у певних обставинах не вважає за „шароварщину” вбратися у шотландську національну спідничку.
Ще один штрих до уяви про самобутність народів дає аналіз творчості російського філософа А.С. Хомякова кандидатом філософських наук В.І. Керімовим.
„Язык, по мнению мыслителя, – прямо таки „дом бытия” той или иной этнической общности, он держит „мысли под своей незаметной опекой”, влияет на развитие и направление умственных способностей народов. Более того, заимствование чужого языка и утеря своего приводит к уничтожению всей прежней нравственной, умственной и бытовой жизни.” („Философия”, 1989/5, „Знание”, М., с. 10).
Як же дивляться на проблему, що розглядається тут громадяни Російської федерації, наші сучасники. Ось декілька цитат з газети „Знамя мира”, що видається під гаслом „Газета духовного единения” у м. Томську, Російська федерація.
Педагог Т. Неверовская з м. Томська у статті „За истинный патриотизм” пише:
„Все мы знаем о принятой в 2001 г. Государственной программе по патриотическому воспитанию граждан Р.Ф…”
„...считаю, что в наших школах должны быть достаточно высокие по своему уровню программы по патриотическому воспитанию, в которых главным и определяющим фактором дожен стоять вопрос о нациях. Сегодня понятие нации нам должно быть также близко, дорого и свято, как понятие семьи. И не будем бояться слова „национализм”.
„России нужны те патриоты, которые любят свой народ, прежде всего – свою нацию, потому что национализм – это понятие духовное. Народ без национального духа, что печь без огня, корабль без ветрил, бочка без обруча: толкни – и рассыплется” (З газети „Знамя мира”, № 9, 2003 р. стор. 12).
В. Юдін, доктор філологічних наук, професор, депутат Законодавчих зборів Тверської області, там же, на стор. 12 пише:
„Затрону... законопроект о введении графы „Национальность” в паспорте нового образца…
Национальность – это имя народа… Национальное имя заключает в себе вековечные религиозно-культурные и исторические традиции народа, его дух, морально-этические представления, идеалы, общественные стремления. Без национального имени народ перестает существовать как этническая общность. Безнациональный народ лишен будущего и своей самобытности, а потому перестает быть народом, растворяется в мировой „толпе”…
Інформація, що перед нами складається з цитат висловлювань, здебільшого, всесвітньовідомих мислителів. Чи переконливо? Чи переконали вони нас, що національна людина більша, а не менша, чим просто людина; що культура не може бути відсторонено-людською, але є тільки національною; що будь-яка денаціоналізація відокремлює нас від все - людства; що „істинний”, тобто цивілізований, гуманний націоналізм є явищем природним і позитивним в очах освічених людей; що треба любити свою Батьківщину такою, якою вона є, боротися за її достоїнство, збереження характерних, притаманних тільки їй ознак, докладати усіх зусиль, щоб вона стала кращою, сильнішою, щасливішою...
Щоб стати гідною людиною кожен з нас має внести в своє життя усвідомленість, набути достоїнства осмисленості свого буття, свого місця в своїй країні, у Всесвіті.
.Деякі ідеологи стверджують, що в Україні не досягла критичних розмірів плівочка еліти суспільства. Еліта – це високоосвічені, активні і патріотично налаштовані громадяни держави.
„Натовп, отара – це не ті, хто бідні, темні, низькі за походженням, або погано виховані; отара – це ті, що задовольняються нікчемним та дріб’язковим, ті, кому до душі людська пересічність”, – стверджує Шрі Ауробіндо Гхош.
Екс Президент Франції Шарль де Голь вважав, що Франція для нього - понад усе. У „Воєнних мемуарах” він писав: „Франція лише у тому випадку є справжньою Францією, якщо вона стоїть у перших рядах... Франція, позбавлена величності, перестає бути Францією.” (цитовано за „Новая и новейшая история”, № 1, 2001 р.). Ось як ставляться до своєї нації, країни глави цивілізованих держав світу. Нам також треба навчитися національному патріотизму, щоб і ми могли без зніяковіння, впевнено сказати: „Україна – понад усе!” Єдина, щаслива, сильна, соборна Україна.
Основною діючою силою у Всесвіті і силою, що змінює світогляд людини є інформація і з нею – просвітництво. Високоосвіченим не притаманна ворожнеча. Призначення інформації гідної уваги – бути поширеною серед людей.
Aleksandr, Charnigiv
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253678
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2011
автор: aleksandr.s1938