Якби я могла змінити один момент у своєму житті. Але тепер усе не нове, іншими почуттями, чужими поглядами закриваються двері. Замкнуті минулі почуття у чотирьох стінах. Спогадів багато, ти мені повір. Так, я жалкую про перегорнуту сторінку мого життя. Залишився мені згорілий попіл надій. Я винна у тому сама, сама вирішила розставити усе по місцях. Тому не бачу сенсу проклинати нашу долю. Такий фінал нашого кіно. Знаю, важко думки несуть назад,щоб насолодитись тим, що було колись. Але все це безповоротно, до такого не повертаються… Скільки було слів, дій, протиріч, але порожня чаша наших почуттів– не буде більше зустрічей.
Якби… Якби не холодний вечір, випадково розбивали собі серця на секції, а мрії у течії почуттів. Не потрібно чекати. Не чекай. Але хоча б іноді згадуй мене. Кажуть, хлопець, сльоза якого скотилася з щоки по вині дівчини, ніколи її не забуде. Милий, це обставини. Не забудь і ти мене. Минуло більш ніж 2 роки. Я пам’ятаю, як у дощах ховала свої сльози, як у тьмі зживалась з печаллю. Фото і досі бережу у своєму записнику, щодня ношу з собою.Ти залишився для мене талісманом. Застигає у пам яті все, але час не повернути назад.
(Продолжить)
Якби… Якби не ці кляті обставини, що якби ти не поїхав до своєї клятої чужої країни. Якби все було простіше. Якби ми були не 16-річними дітьми. Якби…
Відпускай.Кохай, але вже не мене. Ті дощі, якими я блукала, змиють примарний погляд, що стигне вночі. Відпускай. Без усіляких «якби». Це все обставини. У пошуках кращого життя, коли треба губити найдорожче заради найкращого.
Якби… пробач мене за любов, що відстань змогла розрушити. Та й самі вдосталь винні у тому. Я повторюсь «Не чекай». Немає у світі ніяких «якби». Є реальне життя, у якому немає місця дитячим мріям про неземне кохання. Є важка буденна реальність, є два окремих життєвих шляхи, які занадто далеко розташовані одне від одного,вони більше не перетнуться…Паралельні ми.
А давай без«якби» жити далі… Не якби… не якби.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253694
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2011
автор: Туся Парасич