Незнаю як моя душа зникає...Йду в невідомість, в чисте небуття.
І загадкове світло вимикаю. В собі... Я вже далеко від життя...
Для мене хмари - вічна перешкода. Не янгол я, у мене - крил нема.
Упасти можу навіть не злетівши! Я - грішник, що у пошуках буття.
Я знаю, що наступить та хвилина, і вийде з мене те болюче зло,
І вірю я, що Бог на мене вплине. Я змінюся... Таке уже було...
Проходять дні, такі незрозумілі, і гріх у серці досі ще живе,
Здається, так навіки має бути, та я живу, і це ще не усе...
Я молюсь Богу! Що мені робити? А відповідь до мене не іде,
Навіщо це? Навіщо мені жити? На цій землі, де страх людей веде...
Але у день яскравий і пркрасний, до мене янгол неба прилетів.
І відповів на моє запитання, словами. що почути їх хотів...
Я буду знати, що життя прекрасне, і вірити, що Бог мене спасе.
Нехай життя накриється конрастом і кольорами душу піднесе!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254300
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.04.2011
автор: Alexander Marchuk